Антифосфоліпідний синдром є однією з причин звичного невиношування вагітності. Вся справа в аутоімунних реакціях, які запускаються у відповідь на власні фосфоліпіди. Утворені антитіла до фосфоліпідів негативно впливають на розвиток плода і перебіг вагітності.
зміст
антифосфоліпідний синдром
При вивченні причин звичного невиношування вагітності особливого значення набуває дослідження впливу аутоімунних реакцій (утворення антитіл до деяких власним фосфоліпідів) на процеси імплантації, зростання, розвитку ембріона і плоду, перебіг вагітності і результат пологів.
В даний час антифосфоліпідний синдром, описаний вперше у хворих на системний червоний вовчак, широко вивчається вченими різних медичних спеціальностей в зв'язку з різноманіттям симптоматики, тривалим перебігом, необхідністю своєчасної діагностики і корекції виникаючих порушень. В даний час розрізняють первинний і вторинний антифосфоліпідний синдроми.
Розвиток вторинного антифосфоліпідного синдрому пов'язано з аутоімунними, онкологічними, інфекційними захворюваннями, а також з впливом деяких лікарських препаратів і токсичних речовин. Про первинному антифосфоліпідним синдромі можна говорити під час відсутності перерахованих захворювань і станів.
Фактори, що свідчать про антифосфоліпідним синдромі:
- виявлено вовчаковий антикоагулянт в венозної крові як мінімум двічі з інтервалом 6-8 тижнів
- наявність в молодому віці (до 45 років) венозних або артеріальних тромбозів, зокрема інфарктів, інсультів, минущих порушень мозкового кровообігу, тромбоемболії легеневої артерії, тромбозів судин сітківки
- знижена кількість тромбоцитів, яке може проявлятися або бути безсимптомним
- наявність в минулому втрат плода в різні терміни вагітності, особливо 10 тижнів і більше, коли малоймовірна загибель ембріона (плода) внаслідок генетичних причин
До додаткових діагностичних критеріїв антифосфоліпідного синдрому можна віднести сітчасте ливедо, неврологічні прояви (мігрень, хорея), хронічні виразки гомілок, ендокардит.
Серед пацієнток зі звичним невиношуванням вагітності антифосфоліпідний синдром зустрічається практично в половині випадків, причому без проведення лікування загибель ембріона (плода) спостерігається у 90-95% жінок, що мають аутоантитіла до фосфоліпідів.
Припустити розвиток антифосфоліпідного синдрому можна:
- при наявності аутоімунних захворювань
- звичного невиношування вагітності (не пов'язаного з ендокринними, генетичними причинами, аномаліями розвитку статевих органів, органічної або функціональної істміко-цервікальної недостатністю)
- при ранньому розвитку гестозу (токсикозу другої половини вагітності), особливо важких його форм
- плацентарної недостатності і гіпотрофії плода протягом попередніх вагітностей
- тромбоцитопенії неясною причини
- хибнопозитивних реакціях Вассермана
Антифосфоліпідний синдром спостерігається у жінок в 2-5 разів частіше, ніж у чоловіків, що, ймовірно, пояснюється більшою схильністю жінок до системних захворювань сполучної тканини. Дослідження антигенів системи крові показало, що у хворих з антифосфоліпідним синдромом частіше, ніж в популяції зустрічаються певні компоненти, які свідчать про можливу генетичної схильності до захворювання.
Антифосфоліпідний синдром при вагітності
Небезпека тромботичних ускладнень зростає з перебігом вагітності і в післяпологовому періоді, так як виникає фізіологічне підвищення згортання крові. Доведено роль антифосфоліпідного синдрому у виникненні вагітності, затримки внутрішньоутробного розвитку плода, аж до внутрішньоутробної загибелі плоду в II і III триместрах. У жінок, які страждають антифосфоліпідним синдромом, надзвичайно важливою є проблема обстеження поза вагітності, своєчасна діагностика та корекція порушень системи крові, метаболізму і роботи імунної системи, динамічний контроль протягом всієї вагітності і післяпологового періоду. Такий підхід до проблеми дозволяє правильно оцінити ризик розвитку ускладнень і своєчасно призначити необхідну терапію, запобігти загибелі або внутрішньоутробне страждання плода.
При веденні вагітних і породіль, які страждають антифосфоліпідним синдромом, необхідний ретельний контроль за активністю аутоімунного процесу, станом системи згортання крові, проведенням профілактики, своєчасної діагностики і грамотним лікуванням виникаючих порушень.
